Истекло 2 часа после родов. Прищли 2 медсестры, переложили меня на каталку и повезли в палату.Перед глазами темный корридор и лампочки. А в голове мысли о ребенке. Меня переложили на кровать. Сил пошевелится нет.В голове бардак. Заснуть не могу.Мучаюсь. Пришел мой врач, рассказал о малыше, сказал, что все будет хорошо.А я лежу, и слезы на глазах.

Решили отдохнуть, что б завтра были силы.

Утро. Пришла медсестра, помогла мне встать. Приехал муж с мамой. При видя меня они чуть в обморок сами не попадали.Бледная, несчастная, худая.

Пришел врач и сказал, что можем пойи и увидеть малыша. Муж помог встать.Взял под руки.Я накинула халат и выходим с палаты. Идти не могу. Голова кружится.В глазах темнеет.держусь за мужа и за стенку.За 20-ть минут ели дошли до лифта. Спустились в интенсивную терапию и увидили свое ЧУДО в Кювезе.Он такой хорошенький, маленький и уже не синий, а нормального цвета. Дышит.Спит.Стало спокойнее на душе.Я счастливая, муж счастливый....но нервы на пределе.Ближе к вечеру малыша перевели ко мне в палату.И с этого момента мы вместе:) 29 июня нас выписали.

И так. Малыш родился 25 июня 2010 года в 22:15 вес 3300, рост 54 см.

девочки, все так волнительно роды описали! читаю каждую историю, и как будто сама снова и снова переживаю роды!

А ось і моя історія.
Я знала, що чекаю хлопчика, вже коли тест став двосмугастим :) а у 18 тижнів на першому УЗД синочок помахав мені ручкою :) Між нами від самого початку був якийсь особливий звязок... правда, я ніяк не могла придумати імені малюкові. А чоловік все відкладав на "потім"... ближче до 8-го місяця в голову прийшло ім'я Дмитрик - якесь кругле, веселе. Подібне на сонечко і ведмедика одночасно.

У 38 тижнів я прийшло на УЗД - і мені сказали, що вага крихітки вже 3.200 (+- 200 грамів, і що з усього видно, що пологи от-от почнуться. "Ходіть обережно" - сказала лікарка. І я обережно ходила ще 3 тижні:)))
І от настав вечір 29 вересня 2008 року. Я півдня ходила дуже необережно, навіть стрибала. Їздила в маршрутці, танцювала. Втім, це не давало ефекту вже більше тижня... а ще в цей день лікар почав зворотній відлік: якщо ще тиждень не народжу, покладуть і викликатимуть пологи. Покладуть і викликатимуть... як страшно, подумала я і попросила синочка народжуватись.
Зварила смачну вечерю, ми з чоловіком просто обжерлись і пішли спати. А скоріше, не зовсім спати :))) заснули десь о 22.00, втомлені і щасливі. І за півгодини я прокинулась і потекло... Води, ура! В мене почались пологи!!!

я почистила зуби, побрилась і вмилась, і тільки тоді обережно розбудила коханого. Він страшно перелякався, але миттю зібрався і ми поїхали назустріч нашому щастю. Страшно не було зовсім, тільки не терпілось побачитись з синочком.

Пологовий будинок зустрів нас приглушеним світлом і роздратованими поглядами заспаних акушерок. Мій лікар оглянув мене. відкриття шийки ще не було взагалі, а перейми тільки починались - легенькі, неболючі. Опівночі потрапили до пологової зали. перейми були по 20 секунд через 4 хвилини. 02.00 - 30 секунд через 3 хвилини. 04.00 - 30 секунд через 2 хвилини... я тішилась, що процес іде, ми з чоловіком танцювали румбу у пологові залі :) я правильно дихала. Раптом стало цікаво: а які вушка у новонародженого? І ця думка стерла страх, який навіювали жахливі крики з сусідньої зали. Чоловік обіймав мене на кожній переймі.
06.00 акушерка вирішила подивитись мене і виявила всього 1 см розкриття. Було дуже шкода, що так повільно, але я не падала духом. Поставили крапельницю, і одразу 40-секундна перейма, болюча, через півтори хвилини - ще одна. Чоловік водив мене в туалет, тримав на переймах, я дихала йому в шию і не кричала. У сусідній пологовій залі народилась дівчинка. Від її плачу в мене потекло молозиво, і кілька наступних перейм пройшли легше від мрій про синочка. А перейми були вже через хвилину по хвилині. "Родовие схваткі" - зауважила інша акушерка. Тобто, справжні. Класно, значить вже скоро. 08.00 мені сказали, що, ймовірно, народжу об 11. Ще 3 години? фігня порівняно з цілою ніччю. Скоріше б лікар прийшов на ранкову зміну, цікаво, що змінилось з тим розкриттям.
Ну а коли лікар о 09.00 (через 3 години перейм через хвилину по хвилині!) лдь пропхав 2 пальці в мою бідолашну шийку, я ледь не здалась і не закричала. Чому ТАК повільно? у відповідь мені вкатили величезний шприц ношпи і пологова зала закрутилась навколо мене.
А от і 11 година. І хто народив? Здається, всі, крім мене. У чоловіка на очах сльози. Лікар дав якусь таблетку під язик. "ще одне стимулююче? - подумала я, - тобто перейми будуть сильніші???" так, вони стали сильніші. Деколи проміжок складав вже і по 40 секунд, а деколи за однією одразу йшла інша, без перерви. Дали "чарівний укол" - знеболююче з чимось для розкриття шийки. Після цього уколу я мала народити десь за годину, тобто, десь о 14. Але о 14 відкриття і далі було ті самі кляті 2 пальці!!! Сил ходити не було. Я дихала, не кричала. ще одна ампула окситоціну до крапельниці... Лікар сів коло мене і став вручну відкривати шийку. За годину відкрив аж до 3 пальців, і от тоді я почала битись головою в ліжко. Краєм ока помітила, що апарат для виміру серцебиття малюка вже "оселився" у нашій пологовій залі. Щось не так? ЩО???Думати про вушка.. так легше... Вирвало жовчю.

Всем мамочкам и их деткам желаю крепкого здоровья и благополучия)))

Да,Инга,за все слава Богу,когда родилась моя вторая дочка,у нее была шейка обвита пуповиной,у нас в таких случаях кесарево делают,я не знала до родов что было обвитие,на УЗИ последнем не видели обвития или тогда его еще не было,я родила сама и быстро и все благополучно было,так что я за все тоже благодарна Богу))))

Классная история! Мне очень понравилось! А я с росскрытием ходила почти месяц в1.5 см, и ничего не поменялось к родам все ровно простимулировали!

Теперь и я могу кое что рассказать о своих родах.
Роды у меня конечно были тяжелые… но это того стоило =)) После 18 часов очень болезненных схваток у меня так и не раскрылась полностью матка, раскрытие было всего чуть больше чем 1,5 пальца =((( 7 часов меня пытались стимулировать, результата никакого =( в конечном итоге – кесарево..(потом оказалось что доча еще и неправильно лежала, лицом вверх) но все бы ничего… потом были осложнения после операции, воспаление, капельницы, антибиотики, уколы, промывание матки… и все это на протяжении долгих 10 дней после операции… я и сейчас продолжаю лечение, таблетки и уколы – но дома это как то легче переносится =) итог конечно не радует, у меня пропадает молоко т.к. я не кормила пока кололи… но самое главное что все это уже позади, мы с малышкой уже дома и все у нас хорошо!!! Моя кроха родилась 2кг440г и 49см. выписали нас 2500 =)

Мне очень история №15 понравилась))))

Хорошая история! Читала не отрываясь!

а анекдот - потешный!

Мммм... в один пост не влезло)))